Тематичний напрям 1

Тематичний напрям 1.

Економічні аспекти глобальних проблем

УДК 657.46

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ І ПІДРЯДНИКАМИ

Мартиновська Яна Валеріївна,

студентка V курсу ОКР «Магістр»

Університету економіки та права «КРОК»

У статті розглянуті шляхи удосконалення обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками, які будуть сприяти вдосконаленню організації розрахунків, їх обліку, зниженню дебіторської заборгованості та зміцненню фінансового стану підприємств України.

В статье рассмотрены пути совершенствования учета расчетов с поставщиками и подрядчиками, которые будут способствовать совершенствованию организации расчетов, их учета, снижению дебиторской задолженности и укреплению финансового состояния предприятий Украины.

The article describes ways to improve the payments to suppliers and contractors, who will contribute to the improvement of settlement, their accounting, accounts receivable reduction and strengthening of the financial condition of enterprises in Ukraine.

Постановка проблеми. В сучасних умовах ретельно поставлений облік розрахункових операцій, а також своєчасний оборот грошових коштів чинять значний вплив на фінансові результати діяльності підприємства. Чітка організація розрахунків з постачальниками безпосередньо впливає на прискорення оборотності коштів і своєчасне їх надходження.

Для забезпечення своєї діяльності підприємства (установи, організації) купують необоротні активи, виробничі запаси, енерго- та інші ресурси, послуги тощо, за які часто розраховуються після їх одержання.  На цій стадії виникають розрахункові відносини з постачальниками і підрядниками. Від правильної організації розрахунків з ними значною мірою залежить організація матеріального забезпечення і постачання відповідно до договірних зобов’язань і комерційних угод. [1]

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам обліку зобов’язань присвячено багато праць учених-економістів. Вагомий внесок у їхнє вирішення зробили Ф.Ф. Бутинець, Г.В. Власюк, С.Ф. Голов, З.В. Задорожний, Н.М. Ткаченко та інші.

Невирішені раніше частини загальної проблеми.  У працях вище зазначених науковців досліджено питання обліку розрахункових операцій та аналізу кредиторської заборгованостей і дано методологічні підходи та рекомендації з ведення обліку та аналізу. Однак, не дивлячись на значний внесок, зроблений даними вченими у вирішення досліджуваної проблеми, ряд питань стосовно обліку, аналізу та контролю розрахунків з постачальниками і підрядниками вимагає удосконалення і деталізації відповідно до нинішнього етапу економічного розвитку України, а також до вимог міжнародних стандартів фінансової звітності.

Формулювання цілей статті. Мета статті полягає в удосконаленні обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками для ефективної роботи підприємств у майбутньому.

Виклад основного матеріалу дослідження. Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств у виробленні і прийнятті управлінських рішень по забезпеченню ефективності розрахунків з дебіторами і кредиторами. Збільшення або зниження дебіторської та кредиторської заборгованості призводять до зміни фінансового стану підприємства.

У зв’язку з ситуацією, яка склалася на сьогоднішній день в Україні, умови господарювання вимагають приведення в дію факторів, які здійснюють безпосередній вплив на ефективність управління. Фінансовий стан країни не можна назвати позитивним: оборотні кошти не іммобілізовані в запасах товарно-матеріальних цінностей, а зосереджені майже на 70% у кредиторській заборгованості.

Питання надходження товарів та розрахунків з постачальниками за отримані товари, виконані роботи, надані послуги підприємств будь-яких форм власності, були і залишаються донині одними з найбільш актуальних, незалежно від суспільно-політичного ладу, що функціонує в окремо узятій країні і всьому світовому співтоваристві в цілому, тому що розрахунки між підприємствами і організаціями є однією з необхідних ланок розширеного відтворення, від якого залежить не тільки кінцеві результати підприємств, їхній фінансовий стан, а й економічне зростання країни в цілому шляхом підвищення ВВП.

Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками є найважливішою ділянкою бухгалтерської роботи, оскільки на цьому етапі формується основна частина доходів та грошових надходжень підприємств. Розрахунки – це операції, з одного боку спрямовані на забезпечення підприємства сировиною, матеріалами, паливом, тарою, а з іншого – реалізація готової продукції. [2]

Рис.1. Загальна характеристика ведення розрахунків з постачальниками  і підрядниками

Основними проблемами при аналізі стану розрахунків з кредиторами є визначення критеріїв класифікації кредиторської заборгованості, перевтілення системи взаємних неплатежів у систему взаємних платежів.

Несвоєчасні розрахунки формують заборгованість між виробником і споживачами продукції, ведуть до несвоєчасних виплат готівкою в рахунок заробітної плати, що викликає невдоволення працюючих та погіршує соціальне становище.

Прибутковість діяльності підприємства залежать від швидкості обороту капіталу, що визначається цілим комплексом економіко-організаційних заходів. Його частиною є розрахунки між суб’єктами господарської діяльності. Для дотримання діючих правил розрахунків слід запобігати їх простроченню, сприяти зменшенню кредиторської і дебіторської заборгованостей. Чим швидше здійснюється процес розрахунків, тим ефективніше працює економіка.

Так, наприклад, значне перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською може привести до так званого технічного банкрутства. Це пов'язано зі значним відволіканням засобів підприємства з обороту і неможливістю гасити вчасно заборгованість перед кредиторами.

Порядок і форми розрахунків з постачальниками визначаються господарськими договорами, внаслідок виконання яких у підприємства виникають поточні зобов’язання – кредиторська заборгованість. Господарський договір є найбільш поширеною і важливою підставою виникнення зобов’язання, основною формою реалізації товарно-грошових відносин у ринковій економіці.[4]

Велике значення в обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками займає аналіз цих розрахунків, або як його ще називають, аналіз кредиторської заборгованості. Це зумовлено тим, що облікові показники заборгованості за розрахунками мають не аби який вплив на ліквідність та платоспроможність, характеризують фінансовий стан кожного окремого підприємства і держави взагалі, впливають на рівень їхньої інвестиційної привабливості, кредитоспроможності та загальної рентабельності. Тому для уникнення негативних явищ слід ретельно вивчати та аналізувати  склад, стан та структуру кредиторської заборгованості.  У цьому нам може допомогти ряд наступних показників:

Для оцінки оборотності кредиторської заборгованості використовують такі групи показників:

1.           Середня кредиторська заборгованість, розраховується за формулою (1.1)

,       (1.1)

де КЗ – кредиторська заборгованість.

2.           Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, розраховується за формулою (1.2)

                                                                                    (1.2)

де Рп - вартість реалізованої продукції (собівартість);

Скз - середньорічна кредиторська заборгованість.

Цей коефіцієнт показує збільшення або зменшення комерційного кредиту, який надається підприємству. Збільшення коефіцієнта означає збільшення швидкості оплати заборгованості, зменшення його показує збільшення купівлі в кредит.

Розрахувавши показник обороту кредиторської заборгованості, можна перейти до розрахунку тривалості обороту кредиторської заборгованості.

Ктокз =  *360                  (1.3)

Тривалість обороту кредиторської заборгованості – це середня кількість днів, необхідних для здійснення платежів кредиторам. Цей коефіцієнт розраховують шляхом ділення сальдо кредиторської заборгованості на суму закупівель і множенням на 360 днів. [5]

При аналізі фінансового стану підприємства велике значення має порівняння показників кредиторської і дебіторської заборгованості. При цьому важливо порівнювати не тільки їхні обсяги в абсолютному вираженні, що здійснюється при визначенні коефіцієнтів ліквідності, але і тривалість періодів оборотності. Якщо період оборотності дебіторської заборгованості помітно перевищує аналогічний показник по кредиторській заборгованості, то це призведе до виникненням утруднень у здійсненні поточних платежів.

Саме тому доцільно визначити співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей. Розрахунки проводяться за формулою (1.4.)

Сдкз =                                              (1.4)

Результати, які ми отримуємо при розрахунку даної формули мають двояке значення тому, що однозначно судити про позитивний чи негативний вплив отриманого значення на фінансовий стан підприємства неможливо. Якщо кредиторська заборгованість  складає значну частку пасиву балансу, то це негативно впливає на стан розрахунків підприємства і в цілому на стан пасивів підприємства. Якщо дебіторська заборгованість більша за кредиторську, то це також негативно впливає на фінансовий стан, тому необхідно слідкувати за співвідношенням кредиторської та дебіторської заборгованості на підприємстві. Тому, для того щоб фінансовий стан підприємства був стабільний та міг задовольнити потреби, як внутрішніх так і зовнішніх користувачів інформації, необхідно постійно контролювати кредиторську і дебіторську заборгованість та регулярно стежити за їх співвідношенням і якістю.

Отже, важливість аналізу і управління кредиторською заборгованістю обумовлена тим що, складаючи значну частку поточних пасивів підприємства, її зміни помітно позначаються на динаміці показників його платоспроможності і ліквідності.

 Прискорення оборотності засобів у розрахунках і скорочення термінів оборотності в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Показники оборотності доцільно порівнювати з нормативними показниками. На жаль, у даний час відсутня нормативна база таких показників у галузевому розрізі. А оскільки вона ґрунтується в тому числі і на аналізі тимчасових рядів, її і неможливо розробити при постійній зміні соціально-економічних умов і регулюючій правовій базі в Україні. Тому в даний час доводиться або розглядати й аналізувати динаміку показників оборотності, або порівнювати їх з рівнем, досягнутим успішно діючими підприємствами аналогічного профілю, що функціонують у тих же умовах.

З метою покращення розрахункової дисципліни і для скорочення кредиторської заборгованості можна запропонувати деякі рекомендації для удосконалення обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками, а саме:

- систематично здійснювати контроль за співвідношеннями дебіторської і кредиторської заборгованості, оскільки значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових засобів; перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською може призвести до неплатоспроможності підприємства; [3]

- проводити аналіз складу і структури дебіторської і кредиторської заборгованості за конкретними постачальниками і покупцями, а також щодо термінів утворення заборгованості або терміни їх можливого погашення, що дозволить своєчасно виявляти прострочену заборгованість і вживати заходів щодо її стягнення. Дані про терміни виникнення (погашення) заборгованості мають бути регулярними і оперативними, їх доцільно акумулювати в окремому документі, наприклад: реєстр старіння рахунків дебіторів, кредиторів. Складати такий реєстр можна у вигляді матриці, по рядках вказуються суб'єкти заборгованості, по стовпцях вказуються суб'єкти заборгованості, по стовпцях – строки утворення. Реєстр може оперативно виявляти тих боржників, успішна робота з якими може принести найбільший результат для підприємства, а також тих з якими повинні встановлюватися особливі відносини;

- контролювати оборотність дебіторської та кредиторської заборгованості, а також стан розрахунків щодо простроченої заборгованості, так як в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально отримує лише частину вартості поставленої продукції, тому бажано розширити систему авансових платежів;

- запровадити на підприємстві систему аналітичного обліку дебіторської заборгованості не тільки по термінах, але і за розмірами, місцезнаходженням юридичних осіб, фізичних осіб і пропонованих умов оплати;

- організувати роботу з договорами таким чином, щоб мати можливість в картці клієнта зазначати умови оплати (передоплата або післяплата) та контролювати надходження коштів відповідно до умов договору.[6]

Використання таких нововведень стало б вагомою зміною обліку розрахунків з постачальниками та з кожним підприємством окремо на кінець звітного періоду. Таким чином, вищевикладені пропозиції будуть сприяти вдосконаленню організації розрахунків та їх обліку, зниження кредиторської заборгованості і зміцнення фінансового стану підприємства.

Висновки. В умовах впровадження ринкових механізмів, зростаючого різноманіття форм власності, охоплення приватизації різних сфер економіки України, система бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками потребує удосконалення. Для цього необхідно покращувати не лише теоретичні розробки в системи обліку поточних зобов’язань а й практичні впровадження. Розробити схему документування розрахунків між постачальниками та покупцями залежно від терміну та форм оплати, схему документообігу розрахунків з постачальниками на підприємстві. Це дозволить повністю розкрити облікову інформацію для ефективного управління господарською діяльністю підприємств.

Також, потрібно правильно організувати аналіз та контроль розрахунків з постачальниками та підрядниками. Адже саме від аналізу і контролю та правильності його ведення шляхом інвентаризації та здійснення керівництвом управління задля інтересів підприємства, а не власних, залежить фінансовий стан суб'єкта господарчої діяльності, так і визначення достовірних результатів його діяльності.

Список використаних джерел:

1. Біляк М.Д. Управління кредиторською заборгованістю підприємств / М.Д. Біляк // Фінанси України. – 2008. – № 12. – С. 24–36.

2. Голов С. Ф. Бухгалтерський облік в Україні: аналіз стану та перспективи розвитку: Монографія  / С. Ф. Голов. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 522с.

3. Міценко Н. Г. Кредиторська заборгованість підприємств: проблеми, оцінки та управління / Н. Г. Міщенко // Науковий вісник «Національний лісотехнічний університет України». – Вип. 22.3. – Львів. : Вид-во Національного лісотехнічного університету України, 2012. – С. 32-36.

4. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. – 5-те вид. допов. і перероб.  / Н. М. Ткаченко. – К. : Алерта, 2011. – 976с.

5. Шиян О. В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник  / О. В.Шиян, Н. І. Строченко. – К. : А.С.К., 2008. – 550с.

6. Власюк Г.В. Шляхи вдосконалення бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками / Г.В. Власюк // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dtr_ep/2009_5/files/EC509_09

УДК 35.075:352.07

ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ  ГЛОБАЛЬНИХ ЗМІН

INTERACTION OF PUBLIC ADMINISTRATION AND LOCAL GOVERNMENT IN THE GLOBAL CHANGE

Стаскевич Юрій Михайлович, аспірант кафедри

державного управління ХарРІ НАДУ, м. Харків.  

Staskevich Y.M,  postgraduate student of department

of public administration, KRI NAPA, Kharkiv.

У статті досліджуються сутність та основні напрямки взаємодії органів державного управління та місцевого самоврядування в контексті глобалізації. Визначено основні фактори впливу глобалізації на місцеві органи влади.

Ключові слова: глобалізація, регіональний розвиток, державне управління, місцеве самоврядування, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації.

В статье исследуются сущность и основные направления взаемодействия органов государственного управления и местного самоуправления в контексте глобализации. Определены основне факторы влияния глобализации на местные органы власти.

Ключевые слова: глобализация, региональное развитие, государственное управление, местное самоуправление, органы местного самоуправления, местные государственные администрации.

This article investigates the nature and interactions of the main directions of state administration and local government in the context of globalization. The main factors are the impact of globalization on local authorities.

Key words: globalization, regional development, public administration, local government, local governments, local administrations.

Постановка проблеми: Глобалізація стала невід'ємною тенденцією сучасного світу, вона охоплює всі сфери суспільної життєдіяльності та висуває перед країнами дедалі складніші завдання. Вивчення особливостей сучасних глобалізаційних процесів надасть можливості визначити слабкі місця та перспективи подальшої трансформації взаємовідносин органів державного управління та місцевого самоврядування в вирішенні проблем регіонального розвитку у єдиному світовому просторі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій: Зазначена проблематика досліджувалась багатьма зарубіжними та вітчизняними дослідниками: Бальцеровичем Л., Бардом А., Білорусом О., Беком У., Бехном Р., Варналієм З., Геблером Т., Гранбергом О.,    Данилишиним М., Долішнім М., Кейтлом Д., Керецманом В.,  Косолаповим М., Лексіним В., Лісничим В., Макарічевим А., Мартиненком В., Моргуновим Л., Найсбіттом Дж., Романюком С., Симоненком В., Cкаленком А., Соскіним О., Швецовим А., Шепелєвим М, Чумаченком М., Юрчишиним В. та ін. Значна кількість наукових робіт присвячених проблемам взаємовідносин органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування в умовах глобальних змін свідчить про актуальність цієї теми, однак, з огляду на різноманітність аспектів цього напрямку дослідження залишаються невирішеними значна частина питань, від яких великою мірою залежить подальший процес входження країни у світове співтовариство.

Метою даної статті є визначення сутності та основних напрямів трансформації взаємовідносин органів виконавчої влади державного управління та органів місцевого самоврядування в контексті глобалізації для посилення дієздатності Української держави у світому товаристві.

Виклад основного матеріалу. Питання розвитку і взаємодії регіонів, взаємовідносин державних органів влади і місцевого самоврядування в вирішенні проблем регіонального розвитку, удосконалення засад регіональної політики у період глобалізаційних трансформацій є надзвичайно актуальним для України, бо недостатня обгрунтованість політики регіонального розвитку держави призвела до суттєвої диспропоції соціально-економічного розвитку та загострення регіональних проблем.

Основним завданням держави в напрямку розв’язання регіональних проблем в сучасних умовах глобалізації є забезпечення проведення системної модернізації України з метою забезпечення її конкурентоспроможності на світовій арені.

На даний час глобалізація, суть якої у посиленні міжнародних зв’язків, економічної взаємозалежності країн, поширенні новітніх технологій та єдиних стандартів життя, стає одним з вирішальних факторів впливу на динаміку та характер розвитку окремих країн, здатність втримувати економічну рівновагу та формувати власну економічну політику. Україна знаходиться під впливом процесів глобалізації і є активним їх учасником [10].

Процес глобалізації є складним, багатовимірним і неоднозначним, тому з приводу його суті існують багаточисельні розбіжності. Вчені сходяться на думці, що глобалізація означає не лише новий кількісний вимір міри інтенсивності взаємозв'язків окремих країн та їх економік, а головним чином – нову якість таких зв'язків, коли формується фактично новий, глобальний (не тотожний простій сумі національних економік) рівень економічної глобалізації [11].

Глобалізація – це об’єктивне явище, яке не залежить від волі окремих людей, а її процеси наростають і розповсюджуються із дедалі більшою швидкістю, маючи під собою економічну основу. Це зростаюча взаємозалежність населення Землі, це процес, що об’єднує не лише економіки країн, але їх культури, інформаційні сфери, технології та уніфікує процеси управління [5].

За сучасних умов глобалізація стала реалією, на яку не можна не зважати, оскільки як багатоієрархічний процес, вона викликає глибинні трансформаційні перетворення не тільки у сфері соціально-економічних відносин, а й у сфері культури, національної ментальності та традицій, а отже, тією чи іншою мірою зрештою змінює всі складові суспільного життя. Фахівці оцінюють різні аспекти глобалізації як соціально–політичного та економічного явища. Так, політологи наголошують на поступовому «розмиванні» кордонів та національного культурного середовища країн, залучених до глобалізаційних процесів; досліджують особливості формування феномену «громадянин світу». Ще одним пріоритетним напрямом дослідження глобалістики є аналіз поступового зниження ролі «держави» як інституту влади під впливом інтернаціоналізації господарського життя. У вирішенні питань суспільного розвитку країни державу починають заміняти наддержавні інститути на кшталт ООН, СОТ, Світового банку тощо [ 3].

Враховуючи сьогодення, будь-яка країна, яка так чи інакше включена у світову фінансово-економічну систему та залучена до міжнародного руху капіталів, має враховувати глобалізаційні трансформації. Особливо це стосується країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою.

Що стосується України, то, на жаль, на сьогодні Україна недостатньо залучена до процесів глобалізації, оскільки вона [8]:

- значно відстає від провідних держав світу в галузі інформатизації та розвитку інформаційних технологій;

- перебуває лише на початку формування власних ТНК, конкурентоспроможних на глобальному рівні й здатних до здійснення глобальної стратегії розвитку;

- досить непослідовно запроваджує економічну лібералізацію;

- не приділяє належної уваги координації своєї зовнішньоекономічної політики з іншими пострадянськими й постсоціалістичними країнами, що розвиваються, – це робить політику мало гнучкою та в цілому послаблює зовнішні позиції.

В умовах недосконалості організаційної будови, управління регіонами, діючої нормативно-правової та фінансової бази, невизначеності середньо та довгострокових перспектив розвитку країни, державні органи виконавчої влади не забезпечують необхідного рівня управління регіональним розвитком. Це призводить до «тупцювання на місті», або, взагалі погіршення соціально-економічної ситуації не тільки в регіонах, а і в цілому у державі. Негативний вплив на зазначені процеси має політична нестабільність, плинність керівництва державних органів виконавчої влади, що формує велику кількість внутрішніх загроз та негативно позначається на результативності взаємодії місцевих органів влади у вирішенні проблем регіонального розвитку в умовах глобалізаційних процесів.

Завдання досягнення сталого розвитку країни, яке може протистояти викликам глобальної фінансово-економічної кризи, робить актуальним питання вибору моделі та пріоритетних напрямів такого розвитку, стратегій їх реалізації, а також інституційного та ресурсного забезпечення. Обраний Україною шлях інтеграції до Європейського Союзу та світовому співтовариству через широке міжнародне співробітництво та участь у міжнародному поділі праці, прагнення увійти в коло розвинених економічно і технологічних країн світу повноправним суб'єктом процесів глобалізації, а не їх об'єктом, призводять до усвідомленої необхідності виробити концептуальні підходи до розвитку національної економічної системи з урахуванням теоретико - методологічних обґрунтувань і світового досвіду досягнень передовими країнами сталого розвитку [2].

Отже, одне з основних завдань держави за умов фінансово-економічної глобалізації – ефективне використання переваг від інтеграції до глобального фінансово-економічного ринку та одночасне обмеження наслідків такої інтеграції. Для цього потрібний не тільки ґрунтовний аналіз процесів на глобальному фінансово-економічному ринку, а й ефективне прогнозування тенденцій подальшого функціонування цього ринку та його впливу на національні фінансово-економічні ринки.

Глобальні трансформаційні процеси економічного, політичного та соціального характеру, що відбуваються на часі обумовлюють необхідність докорінного перегляду взаємовідносин органів виконавчої влади державного управління та органів місцевого самоврядування, як співсуб’єктів регіонального розвитку, відмови від застарілих пострадянських моделей та пошуку нових альтернативних шляхів управління регіоном.

Основними викликами місцевим органам влади на регіональному рівні у сучасних умовах виступають:

- процеси глобалізації;

- необхідність забезпечення інтегрованого управління територіями;

- зростання економічної самостійності суб'єктів підприємницької діяльності;

- підвищення мобільності робочої сили;

- демографічні зміни.

З розвитком глобалізаційних процесів взаємовідносини органів виконавчої влади державного управління та органів місцевого самоврядування стають одним із найважливіших чинників сталого розвитку регіону. Тому державно управлінська діяльність на сучасному етапі розвитку країни означена потужною роботою Ради регіонів, утвореною відповідно до Указу Президента України від 09.04.2010 № 533/2010. Саме результатом діяльності цього консультативно-дорадчого органу при Президентові України є визначення [7]:

- одним із рефор­маторських пріоритетів в Україні Реформу моделі управління регіональним розвитком;

- потреба консолідації країни через регіональну співпрацю;

- доцільність формування комплексних проектів покращання інфраструктури регіонів і підтримки розвитку територій;

- необхідність відповідної нової моделі державного управління згідно з принципами регіональної політики Європейського Союзу;

- зміцнення матеріально-фінансових основ місцевого самоврядування та посилення соціального виміру бюджетної політики на місцевому рівні;

- використання нових ефективних форм взаємодії регіонів із зовнішнім середовищем;

- становлення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку як основи конкурентоспроможності регіонів України.

Факт розширення повноважень субнаціональних органів влади впливає не лише на економічне зростання та макроекономічну стабільність, але й на систему управління в державі, обсяг і умови міжнародного фінансування, системи надання державних послуг та управління мережами соціального забезпечення [4].

Відповідно можна дійти висновку, що чим вищого рівня досягатиме глобалізація, тим сильнішим ставатиме прагнення індивіда (соціуму, суспільства) до самовизначення через заперечення загального та утвердження особистої самобутності. Сукупність цих самобутностей, ймовірно, й визначатиме стан світу у майбутньому, що підтверджує дію глобального парадоксу, сформульованого Дж. Найсбіттом [1]: чим глобальнішою є економіка, тим більш значущими (глобальнішими) стають її найменші суб’єкти. Підтвердження дії глобального парадоксу засвідчують процеси локалізації, які призводять до виникнення та виходу на світову арену все менших суб’єктів – регіонів, різних за масштабом [9].

Глобалізація примусово створює умови розвитку, які потребують щоб взаємовідносини органів виконавчої влади державного управління та органів місцевого самоврядування відбувалися у нових формах та якостях.

 Глобальні трансформаційні процеси потребують відповідних змін  щодо способів взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування. Для вирішення проблем взаємовідносин необхідно побудувати єдину інформаційно-комунікаційну систему місцевих органів влади, яка потребує визначення організаційних, методичних та технологічних принципів і національних стандартів використання інформаційних технологій. У результаті отримаємо дієву модернізовану систему державного управління в цілому.

В умовах глобалізації традиційні засоби взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування стають недостатньо ефективними. Для створення нових, більш зручних методів доступу до інформації та послуг все частіше застосовуються сучасні інформаційно-комунікаційні технології.

В сучасних умовах першочерговим завданням в Україні є пошук раціонального балансу у взаємовідносинах виконавчої влади та місцевого самоврядування для гармонійного розвитку регіонів, їх єдності як складових єдиної держави.

З огляду на зростання впливу глобальних факторів на державно-управлінські системи, у тому числі й України, актуалізувалось завдання визначити новий порядок розвитку державного управління. У цьому контексті нагальним э досвід інших країн, який полягає в тому, що адаптація публічної адміністрації до нових реалій – «це справа не лише держави, вона вимагає широкої участі громадян, передусім при визначенні цілей і завдань реформ, а також тісного партнерства між державним і недержавним секторами. Навряд чи можна розраховувати на успіх там, де зусилля з реформування державного управління не узгоджуються із цінностями і нормами суспільства. У такому випадку необхідні значні зусилля стосовно узгодження й синхронізації процесів реформування і держави, і суспільства» [6].

Глобалізація стала невід'ємною тенденцією сучасного світу, яка збільшує проникність кордонів, розхитує основи національно-державного суверенітету. Загальний вектор розвитку схиляється в бік уніфікації економічних, соціальних, політико-правових форм внутрішнього устрою держав. Кардинально розширюється фокус управлінської діяльності, зміщуючи акценти з національного на наднаціональний та субнаціональний рівні. Одним із найважливіших напрямів глобальних прцесів є зміна владних систем та механізмів, формування нових організаційно-функціональних структур державного управління.

Регулювання процесів глобалізації має спиратися на регулятивну функцію національних держав та міжнародні економічні інститути, які мають координувати регулятивну діяльність національних держав [8].

За таких умов взаємодія державних органів вдади та місцевого самоврядування в вирішенні проблем регіонального розвитку виступає на перший план.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку: Узагальнення результатів дослідження щодо сутністі та основних напрямів взаємодії органів державного управління та місцевого самоврядування в контексті глобалізації дає можливість зробити такі висновки. В законодавстві України закладено значні суперечності в регулюванні взаємовідносин органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, дублювання функцій на різних рівнях управління. Така тенденція потенційно загрожує дальшому розростанню конфліктних ситуацій в вирішенні проблем соціально-економічного розвитку регіонів.

Глобалізаційні трансформації сучасного світу виявили недоліки традиційної адміністративно-бюрократичної концепції державного управління. Тиск факторів глобалізації примушує уряди шукати альтернативні методи управлінської діяльності, адаптовані до якісно нового стану світо системи.

Для більш ефективного управління регіонами в умовах глобальних змін у країні має зростати роль місцевих органів влади, різних форм самоорганізації населення, громадських організацій тощо, що сприятиме інноваційним процесам на регіональному рівні. Участь громади на стадії підготовки стратегічних управлінських рішень, проектів, законодавчих актів є одним з резервів підвищення професійного рівня місцевого управління. В умовах  глобалізаціійних процесів місцеві державні адміністрації і місцеве самоврядування покликані до більш активного впливу на вирішення регіональних, субрегіональних та місцевих справ через децентралізацію державних повноважень та деконцентрацію її влади. Тому взаємини органів державної влади та місцевого самоврядування як співсуб’єктів управління регіональним розвитком повинні будуватися на нових організаційних, методичних та технологічних принципах і національних стандартах, використання інформаційних технологій, яких потребують глобалізаціні процеси.

Список використаних джерел:

1.                      Naisbitt J. Megatrends 2000. – N.Y., Warner Books, 1984.

2.                      Державна інноваційна політика: методологія формування і впровадження: Монографія./ В.О.Гусєв. - Донецьк: Юго-Восток, 2011.- 624 с.

3.                      Державне управління регіональним розвитком України: монографія / за заг. ред. В. Є. Воротіна, Я. А. Жаліла. – К. : НІСД, 2010. – 288 с.

4.                      Доклад о мировом развитии 1999–2000 гг. На пороге 21 века: Пер. с англ.– М.: Весь Мир, 2000. –305 с..

5.                      Згуровський М.З. У вирі глобалізації: виклики і можливості / М.З. Згуровський // Дзеркало тижня. -2001. - № 45 – 17 листоп.

6.                      Кеттл Д. Глобальная революция и государственное управление // Отечественные зап. - 2004. - № 2 (17) // [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://www.strana-oz.ru/?ozid=17&oznumber=2

7.                      Офіційне Інтернет-представництво Президента України. - http://www.president.gov.ua/.

8.                      Поважний С.Ф., Єпішенкова Г.О., Нікітіна А.А. Державне управління національною економікою в умовах глобалізації // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління, Том ХІ Серія, «Державне управління». - Випуск 151. - с. 3-9.

9.                      Регіональні інноваційні комплекси в глобальній економіці: монографія / В.В. Трофимова. – Сімферополь: ВіТроПрінт, 2009. – 260 с.

10.                  Скірко Ю.І., Муценко Н.С. Україна в глобальних вимірах та інтеграції  /Стратегія економічного розвитку країн в умовах глобалізації: матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. молодих учених та студентів, 17-18 лют. 2012 р. : У 5 т. – Дніпропетровськ : Біла К. О., 2012 /Т. 3 : Світова економіка і міжнародні економічні відносини. – 2012. – 108 с.

11.                  Шнипко О. Постіндустріальна глобалізація: сутність, чинники, тенденції та суперечності розвитку / О. Шнипко // Економіст. – 2005. – № 4. – С.76-79.